Дитячий університет

Діти повсякчас запитують «чому», «звідки», «як», «навіщо», часто-густо спантеличуючи дорослих. Німецькі журналісти — популяризатори науки Улля Штоєрнаґель та Ульріх Янссен разом із науковцями прийшли їм на допомогу й зорганізували в місті Тюбінгені перший Дитячий університет, де найдопитливіші можуть отримати відповіді на будь-які складні запитання. Заняття проводять професори Тюбінгенського університету — одного з найстаріших та найшанованіших навчальних закладів Німеччини. І щоб якомога більше дітей дізналися, що вивчає сучасна наука, вони видали свої лекції декількома книжками.

У першій книзі автори розповідають,

— чому рицарі будували замки,

— чому ми бачимо блискавку та чуємо грім,

— чому хлопчики бешкетують, а дівчата капризують,

— чому кажани бачать вухами,

— чому математикові не обов’язково рахувати,

— чому ми оповідаємо історії,

— чому лікарі вміють лікувати та

— чому спортсмени демонструють дедалі кращі результати.

Серйозно, одначе зовсім не нудно!

Зазвичай негативно заряджені електрони мирно собі обертаються навколо позитивно заряджених ядер. Через те, що заряди дорівнюють один одному, в цьому сусідстві панує гармонія і немає жодної проблеми. Аж раптом бурштин труть вовняною тканиною! Цього достатньо, щоб в електронів виник потяг до пригод. Вони кидають свій рідний атом, перескакують до сусіднього, виганяють із теплих місць тамтешні електрони, зчиняється гармидер… І тут усім стає зрозуміло, що електронів з одного боку тіла зібралося забагато — і замало лишилося на іншому.

Щось подібне ми можемо спостерігати в громадському транспорті: раз у раз люди створюють тисняву біля дверей, хоча в інших частинах салону місця доволі. Той, хто колись бував у такому натовпі, знає, яке сильне там може виникнути напруження: люди штовхають одне одного, намагаються змінити своє положення на зручніше, навіть сваряться. У якийсь момент тиснява, в якій усі застрягли, просто розпадається, і люди починають займати вільні місця в салоні; напруження спадає.

Улля Штоєрнаґель і Ульріх Янссен, редактори газети «Швабський щоденник» та засновники Дитячого університету, вперше привернули до себе увагу та здобули розголос 1995 року, коли висунули ідею інтерактивного детективного роману, який створювали читачі з усієї Німеччини. Не менш популярним став і наступний їхній проект — читацькі «Оповідки на добраніч»; ця серія й донині має своїх вірних шанувальників та послідовників у всій Німеччині. Книжки із серії «Дитячий університет» були відзначені багатьма преміями, і досі їх вважають одними з найкращих науково-популярних книжок для юних читачів. Наразі «Дитячий університет» перекладено щонайменше дванадцятьма мовами.

Клаус Ензікат, відомий як «некоронований король книжкової ілюстрації», із 1995 по 2002 рік був викладачем у школі прикладного дизайну в місті Гамбурзі.