(Не)таємна історія Віктора Петрова: 17 миттєвостей із життя агента радянської держбезпеки

Віктор Петров (1894–1969) – чи не найзагадковіший український інтелектуал XX ст. В ньому вмістилися й співіснували декілька важко поєднуваних соціальних ідентичностей, яких цілком вистачило б на кількох осіб небуденних талантів. Цей документальний нарис, написаний у стилістиці мікроісторії за методою детективного розслідування (від наслідків події – до її витоків), представляє Петрова як агента НКВС-МДБ-КДБ на псевдо «Іванов». Ця настільки ж таємна, як і темна іпостась була прихована від сучасників та наступних поколінь під соціальними масками солідного академічного вченого В. Петрова, сенсаційного літератора В. Домонтовича, знавця цивілізаційної парадигми В. Бера (як з’ясувалося, останнє псевдо було гаслом, яке засвідчувало бажання вживленого в середовища української еміграції агента вийти на зв’язок зі своїми кураторами з радянської розвідки).

Нарис написано на основі розсекреченої в 2020 р. в Галузевому державному архіві Служби зовнішньої розвідки України особової справи В. Петрова, а також матеріалів інших українських і діаспорних архівів. Мова не тільки про інституційні документи, які подають погляд радянських органів держбезпеки на Петрова, але й про недоступні досі оповіді, як-от каяття, доповіді тощо, написані «Івановим» для особливої категорії читачів із НКВС-МДБ-КДБ. У світлі цих документів Петров постає не як видатний український гуманітарій, а навпаки, як підступний діяч антиукраїнського спрямування, смертельно небезпечний гвинтик у радянській системі нагляду й покарання.