Мовчати і говорити

Є люди, які не пишуть про війну, про мир, про боротьбу, про радість перемоги, про Бога, про себе... Вони ні про що не пишуть, навіть пости у фейсбуці, статті журналістські, романи художні... І це не значить, що ці люди черстві, бездушні, егоїстичні, не мають хисту, таланту, що їм не болить, що в них нема думок, ідей, просто в них не лишилося слів, лише біль у серці...

Іноді мовчати важче, ніж говорити. Мовчання болить від неможливості виштовхнути із себе увесь той біль і розпач. Іноді воно кровоточить, медсестра зупинить кров, так і не допитавшись, що сталося. Бо мовчання ніби місцевий наркоз, коли все бачиш, чуєш, розумієш, а сказати жодного слова не можеш.

А є ті, в кого забагато слів — одні виштовхують свій біль з душі назовні у світ, проговорюючи його, інші пишуть на замовлення, для піару, реклами, заробітку... У кожного своя мета. Кожен має право. Але ті, хто не пише, носять у собі тягар невимовного болю, який зсередини роз’їдає. Бо мовчати важче, ніж говорити.

Ця збірка мовчки чекала свого часу, настоюючись, як добре багаторічне вино. Ці тексти промовляли вголос у моїй душі і рвались назовні, до людей.

Мовчати і говорити... насправді найлегше з Богом. Про все і ні про що. Про те, що важливе, і те, що не має значення. Бо він все чує і все розуміє. Є глибокий непізнаний до кінця сенс цих розмов і мовчань, питань і відповідей, знаків, натяків, безкоштовних дарунків з неба, коштовних знаків, іспитів долі... Саме про них ця маленька збірка".

Аліна Олійник